Гугл перевод:Цитата:
ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО
УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ
МИКЛУХА-МАКЛАЙ: “Я З ГОРДІСТЮ ПОЧУВАЮ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ”
Скільки поетів, письменників, художників, вчених називаються в Росії великими російськими поетами, вченими і т.д., які дійсно були великими, але зовсім не російськими! Скільки талантів інших народів, зокрема українського, Росія видавала і продовжує видавати за свої...
Ось взяти такий випадок. «Советский энциклопедический словарь» 1987 року видання подає:
«Миклухо-Маклай Ник. Ник. - рос. этнограф...»
Але чи так це насправді?
Всюди, куди б не закидала доля, Микола Миклухо-Маклай возив з собою три книжки: повість Гоголя «Тарас Бульба», томик віршів Міцкевича і трагедію Гете «Фауст». То були не просто улюблені твори, вони значили для великого мандрівника багато більше.
Дядько його, старший батьків брат, замолоду приятелював з Гоголем, котрий дуже цікавився історією їх родини. Їх далекий предок Охрім Макуха був курінним отаманом Війська запорізького. Разом з ним за визволення України з-під гніту польської шляхти під прапором Богдана Хмельницького воювали троє його синів. Один з них закохався в шляхетну панночку і перейшов на бік поляків в обложену козаками фортецю. Брати його викрали звідти, хоча один з них при цьому загинув, і батько власноручно стратив зрадника. Отак у Гоголя й з'явились знамениті слова Тараса Бульби:
«Я тебе породив, я тебе й вб'ю!». А Миклуха-Маклай називав себе «нащадком Тараса Бульби».
Правнук Охріма Макухи Степан Макуха, прадід мандрівника, мав прізвисько «Махлай», тобто «капловухий». За відзнаку при здобутті Очакова в 1772 році, де він командував кінною козачою сотнею, Степан Макуха отримав чин хорунжого і російське дворянство, був викликаний до Петербурга, і сама «вража баба» Катерина 2 піднесла йому дворянську грамоту і повісила на шию бойовий орден Володимира першого ступеню. Після цього писатися в документах «Капловухим» було зовсім незручно, та й прізвище «Макуха» було щось не теє на дворянське вухо. І Степан почав підписуватися — «Миклуха-Маклай».
Мати мандрівника була дочкою лікаря-німця, підполковника у відставці, котрий вступив до російської армії в 1812 році, щоб воювати проти Наполеона, і, одружившись з полячкою, шляхтянкою, залишився в Росії. Той лікар походив з одного роду з Гете, а його дружина була родичкою Міцкевича. Сам Микола Миклуха-Маклай був троюрідним небожем Гете і небожем Міцкевича. Про себе він говорив: «Моя особа є живим прикладом того, як благополучно з'єднались три одвічно ворожі сили.
Палка кров запорожців мирно злилась з кров'ю їхніх, здавалось, непримиренних ворогів, гордих ляхів, розбавлена кров'ю холодних німців».
Лише російської крові в ньому не було, хоч і прозваний він великим російським мандрівником. Ну, та це ж у росіян «в порядке вещей». Згадаймо хоча б «великого російського мандрівника» — Беллінс-гаузена, або «великого російського вченого-лінгвіста» Бодуена де Кур-тене (звучить — чисто по-російськи).
Перебуваючи в Океанії, Миклуха Маклай записав в щоденнику. «Я з гордістю почуваю себе українцем». В Австралії живуть троє онуків Миклухи-Маклая (він одружився з донькою прем'єр-міністра Нового Південного Велзу). В їхній оселі висить портрет діда у барвистій українській вишиванці.
Після Гоголя найближчим Мнклусі-Маклаю з українських письменників був Шевченко. В пошані до Кобзаря його виховав батько, який, в свою чергу, з творчістю Тараса Григоровича був знайомий з дитинства. Він мав рукописні списки поем Шевченка «Катерина» та інші. Сестра мандрівника Ольга писала в своїх спогадах: «В суботу у нас звичайно влаштовували літературно-музичні вечори. По черзі читали вірші під мамину музику - вона добирала мелодію й награвала її на фортепіано. Лунали твори Гете, Міцкевича, Жуковського, Шевченка, Некрасова, Пушкіна, Олексія Толстого .Тато натхненно читав «Гайдамаків».
Начальник петербурзької пасажирської станції й вокзалу інженер-капітан Микола Ілліч Миклуха-Маклай в 1856 році був звільнений з посади за те, що він надіслав засланому Шевченкові 150 крб, що було визнане неприпустимим: людина, що перебуває на державній службі, царською поштою надсилає гроші царському в'язневі. Миколі, майбутньому мандрівникові, тоді було 11 років. В зрілому віці в своїх філософських записах він аналізував поему Шевченка «Кавказ», сповнену співчуття до народів Кавказу — чеченців та інших, які боролись за свою свободу. Йому була близька ця поема, бо він сам співчував всім народам, зокрема тим, що мешкали на його «березі Миклухи-Маклая».
Вперше Миклуха-Маклай відвідав Крим у травні 1869р., повертаючись з наукових досліджень на Червоному морі.
В 1886 році в Ливадії він прохав Олександра III, щоб Росія взяла тих тубільців під свою опіку. Імператор обіцяв подумати, та згодом на поданні мандрівника з'явилась резолюція:«Миклухо-Маклаю отказать». Великий російський вчений Микола Іванович Вавілов в 1937 році, перед тим, як був заарештований більшовиками, писав про Миклухо-Маклая і Україну : «За країною, котра народила його фізично і духовно, навіки закріпилось право зачинательки гуманізму».
М. М. Миклуха-Маклай був ініціатором створення в Севастополі морської біологічної станції, нині це Інститут біології південних морів Національної Академії Наук України. Перед будинком цього інституту стоять пам'ятники Миклусі-Маклаю і першому директорові біологічної станції Олександру Онуфрієвичу Ковалевському (білорусу).
До змісту книги "УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ"
http://www.ukrlife.org/main/valiko/makl.html
Цитата:
ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО
УКРАИНСКИЙ Севастополь
Миклухо-Маклай: "Я с гордостью Чувствую себя УКРАИНСЦЕМ"
Сколько поэтов, писателей, художников, ученых называются в России крупными российскими поэтами, учеными и т.д., которые действительно были большими, но отнюдь не русскими! Сколько талантов других народов, в частности украинского, Россия выдавала и продолжает выдавать за свои.
Вот взять такой случай. «Советский энциклопедический словарь» 1987 года издания подает:
«Миклухо-Маклай Ник. Ник. - Русск. этнограф ... »
Но так ли это на самом деле?
Везде, куда бы ни забрасывала судьба, Николай Миклухо-Маклай возил с собой три книги: повесть Гоголя «Тарас Бульба», томик стихов Мицкевича и трагедии Гете «Фауст». Это были не просто любимые произведения, они значили для великого путешественника много больше.
Дядя его, старший брат отца, в молодости дружил с Гоголем, который очень интересовался историей их семьи. Их дальний предок Охрим Макуха куренным атаманом Войска запорожского. Вместе с ним за освобождение Украины из-под гнета польской шляхты под флагом Богдана Хмельницкого воевали трое его сыновей. Один из них влюбился в благородную барышню и перешел на сторону поляков в осажденную казаками крепость. Братья его похитили оттуда, хотя один из них при этом погиб, и отец собственноручно казнил предателя. Вот так у Гоголя и появились знаменитые слова Тараса Бульбы:
«Я тебя породил, я тебя и убью». А Миклуха-Маклай называл себя «потомком Тараса Бульбы».
Правнук Охрима Макухи Степан Макуха, прадед путешественника, имел прозвище «Махлай», т.е. «лопоухий». За отличие при получении Очакова в 1772 году, где он командовал конной казачьей сотней, Степан Макуха получил чин хорунжего и российское дворянство, был вызван в Петербург, и сама «чертова баба» Екатерина 2 преподнесла ему дворянскую грамоту и повесила на шею боевой орден Владимира первой степени. После этого писаться в документах «лопоухий» было совсем неудобно, да и фамилия «Макуха» было что-то не того на дворянское ухо. И Степан начал подписываться - «Миклуха-Маклай».
Мать путешественника была дочерью врача-немца, подполковник в отставке, вступившего в российской армии в 1812 году, чтобы воевать против Наполеона, и, женившись на полячкой, шляхтянкой, остался в России. Тот врач происходил из одного рода с Гете, а его жена была родственницей Мицкевича. Сам Николай Миклуха-Маклай был троюродным племянником Гете и племянником Мицкевича. О себе он говорил: «Моя лицо является живым примером того, как благополучно соединились три исконно враждебные силы.
Пылкая кровь запорожцев мирно слилась с кровью их, казалось, непримиримых врагов, гордых ляхов, разбавленная кровью холодных немцев ».
Только русской крови в нем не было, хотя и прозванный он великим русским путешественником. Ну, это же у россиян «в порядке вещей». Вспомним хотя бы «великого русского путешественника» - Беллинс-Хаузен, или «великого русского ученого-лингвиста» Бодуэна де Кур-теней (звучит - чисто по-русски).
Находясь в Океании, Миклуха Маклай записал в дневнике. «Я с гордостью чувствую себя украинский». В Австралии живут трое внуков Миклухи-Маклая (он женился на дочери премьер-министра Нового Южного Велзу). В их дома висит портрет деда в красочной украинской вышивке.
После Гоголя ближайшее Мнклуси-Маклаю из украинских писателей был Шевченко. В уважении к Кобзарю его воспитал отец, который, в свою очередь, с творчеством Тараса Григорьевича был знаком с детства. Он имел рукописные списки поэм Шевченко «Катерина» и другие. Сестра путешественника Ольга писала в своих воспоминаниях: «В субботу у нас обычно устраивали литературно-музыкальные вечера. По очереди читали стихи под мамину музыку - она подбирала мелодию и наигрывала ее на фортепиано. Звучали произведения Гете, Мицкевича, Жуковского, Шевченко, Некрасова, Пушкина, Алексея Толстого. Папа вдохновенно читал «Гайдамак».
Начальник Петербургской пассажирской станции и вокзала инженер-капитан Николай Ильич Миклуха-Маклай в 1856 году был уволен с должности за то, что он направил ссыльному Шевченко 150 руб, что было признано недопустимым: человек, находящийся на государственной службе, царской почтой посылает деньги царском узнику. Николаю, будущему путешественнику, тогда было 11 лет. В зрелом возрасте в своих философских записях он анализировал поэму Шевченко «Кавказ», преисполненная сочувствия к народам Кавказа - чеченцев и других, которые боролись за свою свободу. Ему была близка эта поэма, потому что он сам сочувствовал всем народам, в частности тем, которые жили на его «берегу Миклухи-Маклая».
Впервые Миклуха-Маклай посетил Крым в мае 1869г., Возвращаясь из научных исследований на Красном море.
В 1886 году в Ливадии просил Александра III, чтобы Россия взяла тех туземцев под свою опеку. Император обещал подумать, и впоследствии на представлении путешественника появилась резолюция: «Миклухо-Маклаю отказать». Великий русский ученый Николай Иванович Вавилов в 1937 году, перед тем, как был арестован большевиками, писал о Миклухо-Маклая и Украину: «За страной, которая родила его физически и духовно, навеки закрепилось право зачинателькы гуманизма».
Н. Н. Миклуха-Маклай был инициатором создания в Севастополе морской биологической станции, ныне это Институт биологии южных морей Национальной Академии Наук Украины. Перед зданием этого института стоят памятники Миклуси-Маклаю и первому директору биологической станции Александру Онуфриевичу Ковалевскому (белорусу.
К содержанию книги "УКРАИНСКИЙ Севастополь"
