Галичина: країна міст, країна сіл?
Дорогі родимці!
Спершу – невелике передслів'я. Цего тижня я смутно йшов центром Львова:
не встиг купити чотиритомні «Житія святих» І. Гмитрика, видані у Самборі 1891 р., (бля во проблема ! А вы говорите...) і сильно себе картав (До речі, хто знає, де можна надибати сесей раритас або які залишки галицьких священичих бібліотек - порадьте, буду дуже вдячний!).
Нагло в цім славнім напівзруйнованім урбаністичнім середовищі, десь недалеко від ц-к. львівського Намісництва мене зупинив В. Р. – звісний усім пан редактор сего сайту, вживши для більшої переконливості кілька імперативних фраз майже рідною для себе німецькою.
Певно, хотів нагадати, що сто років тому Львів був столицею однієї з провінцій Австро-Угорщини, про яку галичани нині говорять з утопічною ностальгією. Але не тільки: давніше сей сам пан попросив мене зчеркнути кілька міркувань про Галичину, її міфологію, ментальність та про інші цікаві й небезпечні речі. Рівночасно пан редактор переконував, що все то треба для пожитку нашої суспільности, розвитку єї духового єства і вищих змислів, льокального патріотизму, національної ідентичности, політичної зрілости etc.
Я ж, натомість, більше схильний до філософії непублічного, але цілком галицького і цісарсько-королівського у своїй суті Лиса Микити. Волію сидіти у своїм замку та не вилазити звідтам без зайвої потреби, особливо у нинішні непевні часи. Кромі цего, я не знав, що би то такого єму дати. Воно звісно: як даш щось сильне і провокацийне, то дадуть по писку; як даш щось дуже слабоньке і без сензациї, також добре обірвеш. Тому рішився на початок запропонувати щось середнє, нейтральне, спокійне… Зрештою, най ся діє Божа воля. Одно слово, шановні панство, – читайте з легкім змруженєм ока.
