День перший – «Я не хворий. Я просто втомився»
Віталію 28 років. Він жодного разу не лежав у лікарні і не може пригадати, щоб хворів хоча б на застуду. «Я працюю в сфері реклами. Моє життя досить динамічне, і я не вмію сидіти на одному місці. Крім того, я професійно займаюся спортом – граю у хокей. Тому про те, що саме Я можу
стати жертвою грипу, ніколи не думав», - каже хлопець, який фактично утік з лікарні.
Одного ранку Віталій відчув, що день ще не розпочався, а він уже дуже втомився. Цілий день на роботі зазвичай організований працівник не міг зібратися і доопрацювати угоду з клієнтом, яку директор чекав уже два дні. Увечері, йдучи з роботи, хлопець відчув слабкість у тілі і вирішив відмовитися від занять спортом.
«Я ніколи не пропускаю тренування. Але
того дня тіло мене зовсім не слухалося. Навіть нудило трохи. Я подумав, що чимось травонувся, хоча раніше на розлади шлунку ніколи не страждав.
Була якась повна апатія до всього. Мені не хотілося працювати, не хотілося йти на тренування і навіть бачитися з друзями. Я навіть машину сам вести не хотів. Тому залишив її на стоянці, узяв таксі і поїхав до своєї дівчини», -- згадує Віталій. Хлопець також пригадав, що під вечір почав дуже кашляти.
День другий – «Вітаємо. Місць немає»
Приблизно о сьомій ранку Віталій прокинувся від того, що йому було дуже жарко. «Я вийшов на балкон, але в мене паморочилося в голові. Повернувся в ліжко. Дівчині боявся щось сказати, аби не лякати її. Через якийсь час і вона поскаржилася на головний біль. Поміряла температуру – 37.2. Я занепокоївся, але Віка (моя дівчина) помітила, що я захрип і наполягла, щоб і я перевірив температуру… Не можу загади, яка тоді була температура мого тіла. Але
дуже хотілося спати і усе було, як в тумані. Ще пригадую, що важко було ковтати слину. Горло боліло».
Друг Віталія, якому подзвонила Віка, наполіг, аби викликати лікаря. Хлопець марив. Температура тіла була 38.9. «Ми дуже злякалися. Я почувалася більш-менш нормально, а на нього страшно було дивитися, - пригадує Віка. – Зателефонували дільничному лікареві, та вона сказала, що зможе прийти не раніше, як за годин дві-три. Мовляв, у неї багато хворих. Вирішили самі їхати в лікарню».
Там новоприбулого зустріли без «розкритих обіймів».
Найперше, що сказав лікар – усі палати переповнені. «Соромно вам зізнатися, але я скористався тим, що моя мама – лікар. Саме вона домовилася, щоб для мене знайшли місце. Мене таки положили у палату. Там уже лежало 6 людей. Хворих зомбі».
День третій – «Привіт, галюцинації»
Кашель. Температура 38.2. Запаморочення. Біль у м’язах і величезна кількість пігулок.
«Мені поставили крапельницю. Не пригадую, що капали, але говорили, що від цього стане легше. Потім дали чимало антибіотиків, - пригадує хворий. - Який мені ставили діагноз? Ви будете сміятися, але
я не знаю від чого мене лікували в перші дні… Та я марив. Для мене усе наче в тумані було. Я не розумів нічого з того, що відбувалося довкола, а ви хочете, щоб я пригадав, що говорили лікарі.. Запитайте у Віки, це вона діставала медиків».
«А ви думаєте. Мені хтось пояснював від чого і чим його лікують? Мене фактично послали і сказали, щоб я не заважала», -- додає дівчина. (До речі, у неї температура зникла за три дні – без жодних пігулок)
«Десь в обід прийшов лікар і сказав: «Вам пощастило.
Ми уже отримали «Таміфлю». Ваше життя врятоване», - знову ж таки пригадує хлопець. Коли Віталію дали ліки, за словами хлопця, його «понесло».
«Ви будете сміятися, але найперше, що привело мене до тями – мене знудило. В житті я ще так не блював. Мені здалося, що пройшло кілька годин, але медсестра сказала, що насправді це було кілька хвилин після того, як я закинув в себе цю пігулку. А потім у мене
було враження ніби… я накурився трави (ви тільки мамі не кажіть, я курив один раз в житті і то це було в школі) . Мені уявлялися різні люди, які приходили зі мною попрощатися, а потім… я ніби побачив зі сторони свій похорон».
День четвертий – я не псих!!!
Зранку Віталія розбудив лікар. Температури не було. За словами медиків, стан стабілізувався. «Мені давали ще якісь антибіотики і того дня знову дали «Таміфлю». Але я вам чесно зізнаюся, мама порадила його не пити. Я не казав лікареві, але я більше не приймав цих пігулок. Чому? А ви бачили тих людей, які лежали зі мною в одній палаті?
Бачили фільм про зомбі? Так от це були живі мерці – неадекватні, замкнуті в собі і зі скляними очима. Та це просто жах!!! У мене було враження, ніби я у психлікарні, а не в інфекційній. Я не певен, що такий ефект був саме від «Таміфлю», адже нас пічкали величезною кількістю пігулок, але…
День п’ятий – а від чого лікували?
«Мама Віталія наполягла, аби його відпустили додому, - каже дівчина хворого, Віка. – Ми забрали його і ніхто з лікарів особливо не наполягав, щоб хлопець залишався. На його місце було чимало хворих. Мама переконала медперсонал, що сама поставить сина на ноги і жодних претензій до лікарів не матиме».
Увесь день Віталій ще лежав у ліжку. Дома за ним взялися доглядати мама і дівчина. «Температура стабілізувалася. Горло уже не болить.
Лише слабкість у тілі. Не можу нічого робити, -- каже співрозмовник. – Виписуючи мене, лікар написав в медичній карті, що лікували мене від ГРЗ. А ще мені сказали, що у мене був бронхіт.
Свинячий грип? Мені сказали, що його не було… а «Таміфлю», мовляв давали для профілактики. Приписали ще чимало пігулок і сказали «не хворійте більше».
День шостий – В ігнорі
Тепер Віталій цілими днями лежить вдома на дивані. «Дивлюся фільми і боюся спати. Сняться жахи. Мені часто ввижається, що я не можу прокинутися і мене хоронять живцем, - зізнається хлопець. – А ще я став небажаним гостем. Друзі провідують лише по телефону.
Усі наслухалися цих страшилок про грип і бояться приходити до мене.
На роботі дали ще тиждень, аби прийшов до тями. Але поспішили додати: якшо погано себе почуватиму, можу залишатися дома. Друг розповів, що тепер мене усі бояться. Я став наче прокажений.
Єдиний плюс – сусідка, яка приходила до мами ввечері дивитися серіали, тепер забула до нас дорогу»…..
Ответить с цитированием