А вот для женщин, про тонкости варки борща
“Жіноча Воля”

Дуже ся тішу, жи наше галицьке жіноцтво дістало нарешті свою кобітячу газету. І виджу, жи не тілько я сі тішу, бо і в “Молодій Галичині” теж зраділи, жи кобіти “продовжили традиції своїх, даруйте, бабусь-попередниць”.

У першому числі кобіти заявили, жи газета з такою назвою вже виходила в Галичині перед другою світовою. Правда, я не второпав, про яку газету йдеться. Бо “Жіноча Доля” – не газета, а часопис, або по-теперішньому журнал, що видавався двічі на місяць. А “Жіноча Воля” – додаток, який видавала “Жіноча Доля” для селянок, який теж за газету не вважався.

Але то дрібниці. Проблєма з тими традиціями. Бо я шось ніц в тій новій газеті для селян не знайшов – ані як пацє годувати, аби шпондерки росли, ані як молоко водов розбавляти, аби ся не вурдило, ані як ружні мандуляції на голові робити. І з того я зробив висновок, жи то є газета іно для центрових кобіт. Тих, жи бізнесові. І то також добре, бо і їм шось ся належит.

Але то байка. Головне, жи є. І можна вже про ружні кобітячі справи почитати, кобітячими руками писані. Одне слово, газета пурєдна і буду її відтепер пильно обсервував. Тим більше, жи назва “Жіноча Воля” зобов’язує. Бо від кого воля? Від нас, хлопів!

І перший цьвочок, який змусив мене шлякати – це рецепт “львівського борщу”. А потрясли мене два його компоненти – сосиски і оцет.

Я був убитий наберкиць. Які сосики? Який оцет? Покажіть мені ту львів’янку, чи галичанку, яка би до борщу давала сосиски! А замість закислити борщ бурячаним квасом, чи сирваткою, чи румбарбаром, чи аґрестом, чи порічками, вишнями, зеленими ябками, або цитриновим соком, лила б до борщу оцет! Покажіть мені її – і я вам тут же розкрию її глибоко не галицьке походження і виявлю східняцьке коріння в третьому коліні.

Правдива з тата-мами галичанка ніколи собі не дозволить варити борщ на сосиках. Такого рецепту просто не існує. Це суто общєпітовська фантазія совдепівських забігайлівок на зразок “катлєти па кієвскі” чи “атбівная па вєнскі”, які абсолютно не відповідають ані своїм назвам, ані свому покликанню.

Що ж до оцту, то ним почали зловживати знову ж таки тільки за совітів. До театрального пострілу “Аврори” українці теж закислювали борщ квасом з буряків або житньої муки. Про що свідчать священні кулінарні книги нашого народу. Наприклад, витвір пані З. Клиновецької “Страви й напитки на Україні”, (видана в Києві–Львові, 1913 р. і перевидана в 1991).

Читайте, кобіти.