Універсальний воїн
Козак – і так було від самого початку – насамперед, хранитель духу, духу цілого козацького роду: хитрого, простого, волелюбного, зірвиголового, підступного, зрадливого, заможного, мудрого, жартівливого, розбишацького, але козацького. Це був рід, у якого позичали гроші англійська корона та який запрошували до двору іспанські королі. Козацтво нарівні боролося з найкращою у XV–XVII століттях татарською легкою кіннотою, перемагало найкращу піхоту світу – яничар, протистояло найкращій важкій кінноті – польським «кривавим гусарам».
Дедалі більше українських юнаків воліють бути спасівцями та гопаківцями, аніж каратистами та самбістами
Козак був учнем у старшого за себе й прикладом – для меншого. Приклад подавав своїми вчинками, а життєву мудрість – козацький звичaй – переказував у колі молодших побратимів.
Козацька традиція
Кажуть, сьогодні козацький звичaй перервався – бо давно не стало дідів, які б переповіли своїм уже правнукам правила козацької гри (а це філософія цілого життя!). Бо козаками не народжувалися, козаками ставали, передаючи звичай із уст в уста. «Я думаю, що насправді козаком може бути і негр, і араб, і жид – говорить Руслан на прізвисько Прорва. – На той час, коли процвітало козацтво – це була суміш крові, у кого вкрали дітей – забирали на Січ, а крали по селах немало. Але бути сучасним козаком, думаю, треба мати досить-таки потужну суміш патріотизму, справедливості, честі, совісті, бути достатньо хитрим і мати хорошу фізичну підготовку. Без цього козака не може бути». Своє назвисько – Прорва – чоловік отримав, коли пішов у перші козацькі походи, під час яких з’їдав усе, що бачили очі. Руслан – родом з села з-під Києва, який п’ятнадцятирічним юнаком приїхав до столиці й не соромився говорити, як усі, «па-правільнаму», – на початку 1990-их долучився до звичаєвого козацького руху завдяки своєму вчителю, Валерію Гонтару, який викладав українську літературу в технікумі.
Сам звичаєвий козацький рух починався з Одеси у 1989 році, зокрема з Леоніда Безклубого (
відійшов у вічність на початку цього року. – Ред.), до якого, у свою чергу, правдивий козацький звичАй дійшов через його діда – Григорія Чорного, а він переповів його далі. Звичай ніколи не записували на папір, бо козаки вважали написане – мертвим. «Звичай – це було виховання, – пояснює Прорва. – Не має підручників, є приклад батьків».
Звичаєвий козацький рух починався у 1989 році з одесита Леоніда Безклубого (сидить по середині)
Ніндзя-черепашка чи Козак?
...Сидячи днями в одній київській кав’ярні в товаристві довелося почути одну розмову. Люди, які щойно завершили обговорювати справи, пов’язані з початком зйомок нового аматорського кіно на казку Сашка Лірника «Про Чорного Козака», розговорилися кожен про своє. «Маю восьмирічного сина, – почав чоловік на ім’я Сергій Афанасьєв, який на час зйомок погодився бути водієм, а сам – сорокарічний підприємець середньої руки. – Хлопець має рости з кулаками й з головою – я так вважаю! Чи є якась своя організація, куди можна віддати дитину?», – спитав він у свідомого й знаного київського козака Василя Середенка, який у майбутньому фільмі гратиме головного героя. Василь стенув плечима: «для таких малих дітей, ні, їх нема куди віддавати. Маємо проблему середовища, де формуватися дитині».
Сергій як батько зіткнувся з труднощами – куди віддавати сина, аби той не бродив вулицями Троєщини й не гаяв дарма час. «Вожу його в секцію ай-кідо, їздимо в Палац спорту, завожу сина в зал, він має кімоно, все чікі-пікі, а на вівтарі в залі стоїть китаєць. Підсвідомість каже: хлопці, а де ж наш символ, де наш ідол? Шукав-шукав-шукав… А нема куди піти!»
Насправді, де вчать хлопчиків і юнаків українських бойових мистецтв, для багатьох батьків питання актуальне, і залишається без відповіді. «Але підходити до виховання дитини як козака просто як до виховання в залі – це досить вузько й неправильно. У залі козака не зробиш!», – переконаний Дмитро на прізвисько Жила, яке йому дало товариство в тих самих походах, що й Прорві, але тут – через нелюдську витривалість чоловіка. Жила зараз працює та ростить двох синів: старшого Богдана – чотирьох років, і меншого Ярослава – одинадцяти місяців. Але в нього теж свого часу виникла проблема з «китайським» (скоріше, «японським») питанням.
«Малий надивився мультика про ніндзя-чрепашок і все: «я ніндзя-черепашка», – кричить, – «давай битися!». Зараз він уже так не говорить, а твердить, що він – козак, і знає, що це набагато краще. Але який ідеал виховується в дитини в сім’ї, у суспільстві, якщо вона про козаків нічого не знає, а з екрану телевізора бачить тільки чужих черепашок, або чужих індійців, або ще когось? Хіба в дитини виникне запитання, що таке козацтво, що таке «Спас», що таке «Гопак», якщо їй змалечку про це не втовкмачувати в голову?! А козацьке виховання – це не тільки бойова система, це – спосіб життя. Тут головне – спадковість поколінь, щоб діти вчилися на прикладі своїх батьків, своїх дідів і бабів.
А в батьків, як правило, сьогодні немає часу, формуванням світогляду дитини натомість займаються садочки, школи тощо. Козаччина, яка завжди була форпостом для свого народу, нівелюється, бо нашим дітям сьогодні дається пацифістське виховання – зварили куліш, потанцювали, поспівали й усе. Тому я та мої друзі займаємося козацьким вихованням наших дітей самостійно».
Вадим Васильчук, отаман, спасівець, любить працювати з дітьми
Виховувати дітей самостійно означає, що школи козацького бойового звичfю в Україні є, але вони закриті, закриті для сторонніх дітей. У них займаються тільки ті, хто входить у козацьку громаду. Як можна знайти такі навчальні заклади? Через тих, хто входить у товариство. Але найбільша проблема навіть закритих шкіл – це відсутність достатньої кількості дітей одного віку. «Діти, як правило, вчаться у середовищі своїх однолітків. Тому козацьке виховання впирається у проблему середовища – немає місця, куди можна прийти поспілкуватися, – пояснює Жила. – Держава не зацікавлена у тому, щоб у нас росли козаки, їй вигідніше бутафорне козацтво, яке сперечається за розмір лампасів та якою має бути матня».
Але звичаєві козаки тим часом знають дуже простий вихід з такої ситуації. «Сила козацького духу більше загартовується у щоденній роботі, а не в щоденних тренуваннях, – підсумовує Дмитро. – По ній видно, хто є хто і як кого називати».
Шпаргалка для батьків
Натомість Вадим Васильчук, якому 25 років – менеджер видавничої справи, отаман, побратим та майбутній магістр історії в одній особі – викладає Спас у Києво-Могилянській Академії, переконаний, що проблема середовища вирішується легко: ти його формуєш сам, і сам змінюєш! «Бо козак завжди гуртує навколо себе людей. Він за природою своєю має так робити», – пояснює молодий козак без прізвиська (правда, у школі, було, ровесники колись прозвали Вадима «незалежна Україна»).
Козацтво для київського хлопця почалося з історичних книжок про Україну. А Спас, яким Вадим займається понад десять років, це не школа бойового мистецтва в традиційному розумінні Сходу, а козацький бойовий звичай, як Бойовий Гопак, Рукопаш Гопак чи Хрест. За цей час братчики створили програми тренувань, вишколів та навчань, і їхня школа – єдина в Києві відкрита школа Спасу. Учнями є переважно вже студенти – і хлопці, і дівчата. Тут регулярно відбуваються тренування й час до часу братство гуртом виїжджає в табори для бойового вишколу.
Але фізичне виховання козаків відбувається не зовсім так, як у східних системах: підйом, зарядка, певні вправи, дихання тощо. Потрібні фізичні навички козак отримував у роботі. «Козацтво – це ж життя, це принципи, які ти обрав і яких дотримуєшся щодня», – пояснює Вадим.
Відчуття чоловічого духу
До принципів, до речі, належить і вигляд козака. «Він має чітко підтримувати свою зовнішність», – кидає між іншим Прорва.
- Чи належить до зовнішності чуб? – перепитую в Жили.
- Так, чуб надає агресивності. Чуб – це ознака воїна, – пояснює мені тонкощі козацької перукарської справи Дмитро, який ніколи в житті не вистригав собі чуба. – Зараз ніхто не воює, тому ніхто не має права носити оселедець. Чубами нині заробляють гроші.
Чуб, до речі, колись вистригали лише запорожці. Могли вистригати спереду, могли і на маківці. Бо робили це тільки ті, хто дав собі обітницю не одружуватися і не мати сім’ї, тому що завданням такого козака був захист свого народу, своєї Землі-Матері.
Судячи з того, скільки українських юнаків починають носити чуба, на цій землі поволі знову збирається добра козацька ватага! То хто сказав, що нині нема де вчитися бути козаком і що перервано звичай?
Сообщение от Bond
Предлагаю, всеж сосредоточиться на этой личности. Вот тут будет горчичник...
Ваши права
Ответить с цитированием
