— Во Іудеї не було, —
Промовив гость, — того ніколи,
Що нині узриться! Равві,
Равві великого глаголи
На ниві сіються новій!
І виростуть, і пожнемо,
І в житницю соберемо
Зерно святеє. Я месію
Іду народу возвістить. —
І помолилася Марія
Перед апостолом.
Горить
Огонь тихенько на кабиці.
А Йосип праведний сидить
Та думає. Уже зірниця
На небі ясно зайнялась.
Марія встала та й пішла
З глеком по воду до криниці.
І гость за нею, і в ярочку
Догнав Марію...
Холодочком
До сходу сонця провели
До самої Тіверіади
Благовістителя. І раді,
Радісінькі собі прийшли
Додому.
Жде його Марія
І, ждучи, плаче, молодії
Ланити, очі і уста
Марніють зримо. — Ти не та,
Не та тепер, Маріє, сталаї
Цвіт зельний, наша красота! —
Промовив Йосип. — Диво сталось
З тобою, доненько моя!
Ходім, Маріє, повінчаймось,
А то... — Й не вимовив: — уб'ють,
На улиці. І заховаймось
В своїм оазисі. — їв путь
Марія нашвидку збиралась,
Та тяжко плакала, ридала.